kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50

«Крізь терни до зірок». До 125-річчя Блаженного Йосифа Сліпого присвячується

FacebookTwitterGoogle+Google GmailShare

На пастирському гербі блаженнішого архієпископа Йосифа Сліпого, наче пророчий вислів філософа-стоїка Сенеки: «Per aspera ad astra» (з лат. — «Крізь терни до зірок»). Ці слова пронизують все стражденне і сподвижницьке життя великого сина української Церкви, відважного борця та ісповідника Української Греко-Католицької Церкви в Україні та Світі.

Цьогоріч минає 125-тиліття з дня його народження. Хотілось би на прикладі життя і жертовности Йосифа Сліпого вселити в серця земляків, українців віру в те, що після часів випробувань та страждань, часів зневіри і відчаю, наступить господній день радості і благополуччя, миру і спокою. Головне усердно вчитися, працювати і достойно виконувати свій обов’язок не зважаючи ні на які лиха та небезпеку.

Народився Йосиф Сліпий в багатодітній сім’ї Івана та Анастасії Сліпих 17 лютого 1892 року на Тернопільщині. Змалку батьки привчали дітей до праці, молитви і порядку. Йосиф Сліпий згадував, що «для дітей було самозрозумілою річчю, що діти поводилися гарно, добре вчилися, жили зі всіма в злагоді, ходили до церкви, працювали і допомагали батькам». Йосиф навчався в народній початковій школі у рідному селі Заздрість, яку закінчив з найкращими оцінками і приміткою до свідоцтва – «береться до науки з якнайбільшим замилуванням». З 1908 року навчався в Тернопільській українській гімназії, де його улюбленим вчителем-катехитом був Микола Конрад, що справив на нього величезний вплив (замордований радянськими спецслужбами у червні 1941 р., беатифікований папою Іваном-Павлом ІІ в 2007 році). Йосиф мав великий авторитет серед однолітків та вчителів. Багато вчився, допомагав тим, що навчання вдавалось важче. Атестат зрілості здобув з відзнакою, це дозволяло йому здобути будь-який світський фах, однак 18-ти річний юнак обирає священство і поступає у Львівську духовну семінарію. Комісію по відбору абітурієнтів очолював сам митрополит Андрей Шептицький. Йосиф Сліпий згадував: «…на столі горять свічки, митрополит з бородою і в окулярах… справив на мене тоді патріархальне, біблійне враження». Молодого питомця семінарії Йосифа Сліпого було важко не помітити. Він був зростом майже 2 метри і мав могутній, басовитий голос. Фактично, побачивши таланти, здібності і побожність Йосифа Сліпого, митрополит Шептицький переконує і скеровує його на студії богослов’я в місто Інсбрук, Австрія, де Сліпий навчався з 1912 по 1918 рік. Не зважаючи на лихоліття І Світової війни і хворобу, Йосиф Сліпий захистив габілітаційну дисертацію, а вже будучи священиком у 1920 році – докторську дисертацію. 

30 вересня 1917 року, в Унівській Лаврі,  Йосифа Сліпого висвячено в сан священика. Святителем був митрополит Андрей Шептицький, який незадовго до цього повернувся до Львова після заслання в Росії. Згодом продовжив дворічне навчання в Римі. Вільно володів грецькою, латинською, італійською, англійською, німецькою, французькою мовами.

У тридцять років, отець-доктор Йосиф Сліпий, за клопотанням митрополита Шептицького, став викладачем догматики і богослов’я в львівській семінарії. Організував роботу  Богословського наукового товариства, з 1926 — стає його незмінним головою: написав для нього статут, згуртував навколо себе науковців. З 1923 засновник, редактор журналу «Богословія». Розбудовував у 1929 р. за дорученням митрополита Андрея Шептицького семінарію. 14 квітня 1929 став ректором Львівської Богословської академії — урочиста інавгурація відбулася 6 жовтня 1929. За десять років свого існування семінарія випустила тисячі греко-католицьких священиків. Однак, як згадував ректор Йосиф Сліпий: «Мушу сказати..мав багато прикростей…Кожен мав якісь претензії – і батьки питомців, і професори, і капітула, і редакції, і польське правительство, і націоналісти, і противники целібату…проте, не зважаючи на прикрості, я дальше ніс свій хрест…».

 

З початком ІІ Світової війни, 14 вересня 1939 року, семінарійна церква та бібліотека були зруйновані, саму Богословську академію більшовики перетворили на гуртожиток, де постійно курили і пиячили.

22 грудня 1939 митрополит Андрей Шептицький, за згодою Папи Пія XII, таємно висвятив Йосифа Сліпого на єпископа з правом наступництва. 30 червня 1941 Й. Сліпий підтримав Акт відновлення Української держави проголошений ОУН (б), за що в радянській історіографії отримує клеймо «фашиста і буржуазного націоналіста». В роки німецької окупації, Йосиф Сліпий, переховував в пивниці семінарії та опікувався євреями: малими дітьми, жінками та старими. Таємно привів до митрополита Шептицького на переховування львівського раввина Курта Левіна.

З наближенням радянських військ влітку 1944 року, Йосиф Сліпий разом з усім єпископатом не полишають своєї пастви. 1 листопада 1944 року помер Андрей Шептицький. «Великі випробування грядуть на нашу Батьківщину і на нашу церкву…мужайтеся і смиренно дойдіть до кінця, як колись мученики христові» – це був його останній заповіт священству і вірним. 6 квітня 1945 року з’являється стаття галицького поета-комуніста «З хрестом чи мечем», в якій він нищівно критикує Українську Греко-Католицьку Церкву. Після цієї публікації, в ніч з 10 на 11 квітня 1945 року, 53-річного митрополита Йосифа Сліпого заарештовують. «Для мене почався шлях в’язня. Та не тільки для мене одного…сотні тисяч жінок, дітей, немовлят, невинних людей, вірян, мирян, духівників і владик вирвано з землі і гнано серед невимовних умов у невідоме» – згадував Йосиф Сліпий.

Почалися слідства, допити у Львові, Києві. Зі спогадів: «Мене водили на слідства день і ніч, я падав з ніг і мене вели до слідчого…голодував, на день давали 300 грам хліба і горня юшки. А голодування і безсоння могли допровадити людину до безум’я; то велика ласка Божа, що я витримав то все.» Спецслужби пропонували митрополиту зректися єдності з Римом та перейти в московське православ’я, він категорично відмовлявся. В червні 1946 йому винесли вирок – 8 років виправно-трудових таборів. У «ЗЕКвагоні», Йосифа Сліпого відправляють етапом у Кемеровську область де виготовляли рукавиці. Щодня він терпить страшну наругу з боку в’язнів – безкінечні побої, знущання. Під час чергового побиття зламали руку. В Кіровському таборі перебував разом з владикою Миколаєм Чернецьким. Камера де перебував митрополит кишіла вошами і блощицями, добовий пайок в’язня становив – один оселедець та кусень чорного хліба. Проте він ніколи не полишав молитву і служіння.

 

Його співкамерники згадують як одного разу до нього увірвалися п’яні російськомовні парубки, силою забрали скудний пайок і побили: «князь церкви лежав на брудній підлозі, з його уст і носа сочилася кров…»

Незважаючи на важкі обставини та стан здоров’я, митрополит підбадьорював інших в’язнів: «своєю поставою, добрим серцем і силою свого духа…інколи одержував незначні посилки з харчами, якими завжди ділився зі співв’язнями…нагадував людину з душею первісного християнина, вірного своїй церкві і народові…»

В 1953 його викликають до Москви знову схиляють до співпраці, однак він знову відмовляється і митрополита Йосифа Сліпого відправляють в  Єнісейський район, в табір для інвалідів. Життя в цих теренах було дуже важким: узимку мороз лютував до 50 градусів, а влітку докучала мошкара. Митрополит згадує: «…То були Содом і Гомора…щодня криваві бійки, щодня приходили бандити і погрожували мені убийством…». Із послабленням режиму, хрущовською «відлигою», митрополит листується з вірянами України, особливо до великих свят – Великодня та Різдва.

Відкидаючи постійні радянські пропозиції переходу на православ’я (зокрема пост митрополита Київського РПЦ), був далі засуджений у 1953, 1957, 1962 роках. Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру. Під час ув’язнення тривалий час хворів, неодноразово перебував на межі між життям та смертю. Під час одного з приступів був врятований колишнім капеланом Литовських повстанців — «Лісових братів» (дав пеніцилін для уколу). В 2 пол. 50-их рр. був під захистом в’язнів-вояків УПА

За даними дослідників і біографів, Йосиф Сліпий називав роки ув’язнення втраченими. Був пригнічений, бо найкращий період життя (з точки зору продуктивної праці) минув у товаристві кримінальників, вульгарних слідчих, наглядачів. Кілька разів йому ламали руки, ноги, мав букет хвороб, обморожені кінцівки. Однак, дякував Богу за такі випробування: «Ота сибірська земля побачила нову справжню людину, справжніх вірних синів Христової Церкви та України». У в’язниці, митрополит зустрічає свій сьомий десяток і 17 рік заслання.

Унаслідок численних заходів впливових осіб на клопотання папи Івана XXIII та підтримки президента США Джона Кеннеді, митрополита Йосифа Сліпого звільнено з ув’язнення. Його першим запитанням по отриманні документа про свободу було: «А чи стала вільною Церква?». Керівники СРСР, починаючи від Микити Хрущова, категорично забороняли Йосифу Сліпому повертатись коли небуть в Україну. «Не можу залишити свій народ…однак, щоб сповнити волю папи, піду до Риму: там побачемо яке воно буде моє життя…».

Італійські лікарі, що оглядали митрополита діагностували, що він безнадійно хворий, або й навіть отруєний радянськими спецслужбами і жити йому залишилось не довго. Однак, на свободі, в смиренні і молитві здоров’я митрополита різко почало покращуватись. Йосиф Сліпий від приїзду до Риму намагався організувати самоуправу помісної Української Греко-Католицької Церкви, очоленої патріархом, однак римська курія відхилила цю ініціативу, мотивуючи, що це «не на часі». У Римі за його сприяння було побудовано Собор святої Софії (посвячений у 1969).

Придбав, відновив парафіяльний храм Жировицької Матері Божої для українців-католиків, при якому заснував музей. Зорганізував Український католицький університет св. Климента (з 1963), науково-видавничу працю при ньому.

У 1968, 1970, 1973 і 1976 роках кардинал Сліпий відбув архиєрейські подорожі країнами Європи, Америки, Азії, Австралії, щоб зміцнити зв’язки з вірними діаспори, пожвавити Церковно-релігійне життя та репрезентувати Українську Греко-Католицьку Церкву на чужині. Брав участь у трьох міжнародних євхаристійних конгресах (Бомбей, Богота, Мельбурн).

В цей час Йосиф Сліпий став живим голосом Церкви, яка була приречена на мовчання.

Останні роки свого життя патріярх Йосиф провів у середовищі Католицького Університету та храму Святої Софії. 7 вересня 1984 року Йосиф Сліпий відійшов до Господа. Папа Іван-Павло ІІ, прощаючись із його тілом, зі смутком поцілував руку і чоло покійного і казав: «Це був великий чоловік. Він змагався за справедливу справу».

27 серпня 1992 року, патріарх таки повернувся в Україну. Тлінні останки Йосифа Сліпого перенесли з Риму до Львова і перепоховали у крипті Собору св. Юра.

Ще будучи в засланні, в переддень свого звільнення, блаженний Йосиф Сліпий пише таке: «…геройство не є лишень вмерти (за одну ідею), але геройство є також жити для неї. Довге життя, повне служіння, може бути геройське, коли за всяку ціну хочеться свідчити свою віру і свою правду». Відродження України, блаженніший бачив в «науці, молитві, праці і християнському праведному житті». Ці слова, блаженного Йосифа Сліпого, служать нам, українцям, як дороговказ до омріяного, достойного життя. І приклад його життєвої стійкості, мужності і сили Духа, засвідчують нам, що заради великої справи варто жити і творити, не зважаючи на осуд і приниження.

©Іван Покотило, історик

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.