kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50

«Ніколи не чула таких гарних пісень, як ті, які лунали на третій лінії фронту!» – київська молодь колядувала у прифронтових містах

Share

Два десятки молоді разом із студентськими капеланами о. Максимом Рябухою (НТУУ «Київський Політехнічний Інститут»), та о. Юрієм Остап’юком (НУ «Львівська політехніка») відвідали із вертепом військових мешканців прифронтових міст.Молодь КА на фронті

Коляда на фронті

Там – майстерні актори студентського театру «САД» колядували, ставили Різдвяну містерію та Меланку. Отець Юрко розповідає: «Ми хотіли привезти сюди наші традиції як ми це все святкуємо. А також підтримати наших військових, бо багато хто мусить боронити Україну, не попаде на Святу вечерю чи на Різдво додому, а таким моментом ми будемо разом з ними, будемо колядувати».

Свою подорож студенти розпочали із Дніпропетровська п’ятого січня. Далі попрямували до таких міст як Костянтинівка, Краматорськ, Слов’янськ, Димитров, Миколаївка та Красноармійськ. Також їздили на поля («батареї») до військових, звідки привезли найбільше вражень. Учасниця театру Наталка Гнип розповідає, що було страшно дивитись хлопцям в очі, через незнання того, що можна там побачити. «Я побачила сум за тим, що вони не вдома, що ще комусь довго, а комусь трошки, але навіть за цей час можна загинути. А також радість від того, що про них  пам’ятають, люблять і моляться».

Яскравими спогадами ділиться також Дарія Щербак: «Ніколи не забуду наш виступ в Слов’янську. Ми заходимо – напівтемрява, по периметру кімнати стоять бійці, з байдужим виглядом та багатоденною втомою. Виходжу в центр кімнати. Піднімаю голову – і бачу очі … Очі повні болю, байдужості, переживань і сумнівів. Починаємо виступати. Сцена за сценою. І ось він, сидить під батареєю і плаче. Мороз по шкірі, сльози …».

Не менше вражень привезла інша учасниця театру Глафіра Щербак. Під час деяких виступів дівчина ледь стримувала сльози. «Один військовослужбовець у  частині весь час дивився на мене під час виступу. А потім підійшов, обійняв мене і заплакав. Він зняв шеврон, простягнув його мені, міцно обняв і сказав, що я нагадую йому його дружину», – розповідає Глафіра.

Юні театрали виступали не тільки перед військовими. Своїми традиціями та емоціями ділились також із місцевими жителями. Найчастіше виступали перед парафіянами греко-католицьких церков на Сході. Студентка Наталка Гнип розповідає, що вражена патріотизмом місцевого населення. «Ніколи не чула таких гарних пісень, як ті, які лунали на третій лінії фронту, де нехай і говорять російською, але любові в серці до України мають більше, ніж сотні західних патріотів. Вони слухали нашу «вістку з України», але не з Заходу, і з запалом в очах  її приймали», – ділиться Наталка.

Натомість студент Роман Дмитрів каже, що дуже гордий за хлопців, волонтерів та простих мешканців. І додає: «Вони просили нас передати всій західній і центральній Україні, що вони УКРАЇНЦІ. І я зрозумів одне, що лише разом ми переможемо. Слова “душу й тіло ми положим за нашу свободу” там є не просто словами».

Отець Максим розповідає, що серед цілей, які вони переслідували у поїздці були не тільки передати Різдвяне тепло. Також, за його словами, студенти хотіли відживити радість, надію та натхнення, яке покликаний мати кожен християнин у своєму серці. «І, безперечно, щоб творити простір єдності серед нашої сучасної молоді. Тобто переступити ті пороги непорозумінь, якісь розбіжності між сходом та заходом України, щоб формувати вже нову генерацію, яка є українська. І незалежно на якій частині території України вони живуть».

Наталка Роп, студентка Могилянської школи журналістики

Прес-служба Київської архиєпархії

Джерело: Обіжник (2) ЦАД Київської архиєпархії УГКЦ