kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50

Про зустріч з вихованцями Прилуцької виховної колонії очима семінаристів КТДС

Share

“Пам’ятайте про в’язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах!” – закликає нас фрагмент Апостольського послання Павла, що читається у суботу воскресіння Лазаря. Саме напередодні Страсної седмиці у Прилуцькій колонії для неповнолітніх відбулося моління Хресної дороги.

Враженнями про цю зустріч 31 березня 2018 року поділилися майбутні священики, які вже прийняли сан піддияконів.
Коли ми в’їхали через КПП колонії, й опинились всередині периметру колючої проволоки, коли оглядав типові пейзажі установи виконання покарань, коли проходив персональну перевірку і чув за собою клацання електричних замків – все одно старався не втратити відчуття свободи, в якому живу там, назовні. Така постава, здається, допомогла мені залишитись собою при зустрічі з хлопцями, які перебували в Прилуцькій колонії. День перед тим, так вийшло, спілкувався зі студентами одного київського інституту, а сьогодні в Прилуках – з ув’язненими: вважаю Божим подарунком, що в обох випадках дивився на молодих людей однаковими очима.
Максим – перший, з ким познайомився в залі, де мали зустріч. Хоч я поставив собі завдання при зустрічі з ув’язненими якомога швидше нав’язати з кимось із них контакт, Максим випередив мене. Говорили небагато, але відчуття того, що ми маємо про що поспілкуватись було певним.
Почалась програма нашої зустрічі і поки я збирався сісти біля Максима, він знову мене випередив і запропонував місце біля себе. В цей момент дуже відчув, як повіяло гостинністю і був певний, що якби ми зустрілись на волі, то хлопець так само запропонував би мені крісло біля столу у своєму домі, якого, можливо, не має. Але Максим колонію своїм домом не вважає. Він мріє якнайшвидше вийти на волю і поїхати до своїх батьків у Львів. Він розповідав, що там іще не бував (я не розпитував чому), та знає, що Львів красивий.
Тут, в колонії, він здобув фах і має другий розряд зварювальника. Отримати третій вже зможе деінде, бо в колонії такої пропозиції немає. Говорили про книжки; запитував, чому поступив у семінарію, а я говорив про те, як боявся уявити себе на амвоні перед великою кількістю людей і – що досі маю такий страх. Ми погодились, що вартує виходити за межі комфорту і мені дуже заімпонувало, що у своїх сімнадцять Максим саме так розважає.
Доволі зрідка дивуюсь чóмусь, але наше прощання було теж несподівано теплим і знайомим: у цей момент підліток чітко пригадав мені одного товариша з семінарії, який так само вітається чи прощається… І Максим зразу додав: «Приїжджайте ще!» Тоді я зрозумів, що все це серйозно…
Думаю, хлопець дав мені шанс його зрозуміти – чи ним скористаюсь?
Брат Василь Пишкович
***
Мені зустрілись прості, світлі, добрі душі молодих хлопців, які мріють: “Вийти звідси і ніколи більше не потрапляти”, які моляться за свої родини і “наших хлопців” та які дуже спраглі звичайного дружнього спілкування, що дасть їм надію. Дякую Богові за сьогоднішню зустріч і молюся про те, щоб вони легше знайшли собі місце в цім світі, а Бога щоб зберігали у своїх серцях.
Брат Олег Климончук
***
Зізнаюсь, був в очікуванні чогось невідомого, неприйняття. Мовляв, в них зараз такі умови та ще й віковий період заперечення, відкинення цінностей, авторитетів, а тут ще й семінаристи приїхали до колонії, досвідом життя з Богом ділитись. Радію, що сталось по іншому. Мали спільну Хресну дорогу. В цьому форматі готувались поділитись особистими переживаннями, підготовленими роздумами. Але виникла ідея, щоб це зробили хлопці. І справді, це було вдало.Надзвичайно приємно було слухати їх, як уважно та старанно вони це робили, й опісля разом вставали до молитви. Вірю, що ці слова в їх виконанні краще промовили до їхніх колег та до нас, що туди приїхали, зокрема. Після Хресної дороги поспілкувались в малих групках. Було досить цікаво й стільки питань було піднято, що й не помітили як час промайнув. Декого цікавили питання моральності, християнства, життя в семінарії. Багато чого хлопцям ще не відомо про це. Думаю, на те були вагомі причини. Але зараз вони цікавляться. Важливо, щоб поряд був той, хто підтримає, порадить, проінформує, перш ніж це зробить інша особа, котра захоче звести її з доброї дороги.
Брат Микола Лесюк
***
Зустріч з в’язнями була дуже цікавою, оскільки ми разом роздумали над Хресною Дорогою нашого Спасителя і молилися за різні наші прохання до Бога. Радісний момент був той, що деякі вихованці колонії мене пізнали, бо я вже був у них не перший раз. Дуже приємною була приватна зустріч з хлопцями, які розповідали про своє життя і задавали різні запитання. Тих, що перебувають за гратами цікавило питання ставлення людей до них. Прикро було визнавати, що більшість людей їх бояться але вони про це знають, бо з ними працюють психологи, які про це їм розповідають. Хлопці чекають нас завжди для того щоб поспілкуватися і просто з нами побути. Дякую о. Константину, який організовує такі цікаві зустрічі, які нас зближують до в’язнів і завдяки їм ми ламаємо стереотипи щодо людей, які зробили помилку у житті. Головне для них, щоб ми їм дали шанс виправитися і довіряли їм.
Брат Дмитро Кудін
***
Вже неодноразово мав можливість бути у стінах Прилуцької виховної колонії для неповнолітніх. Перші рази це були турніри з футболу, останні декілька разів це були роздуми над Святим Письмом та Хресною дорогою у часі Великого посту. Кожного разу мене приємно дивує зацікавлення хлопців життям Церкви. Неможна не помітити їхніх посмішок, коли ділишся особливостями семінарійного життя. Не раз хлопці знаходять схожі моменти у розкладах дня. Дуже приємно, коли можемо щиро спілкуватися, ділитися труднощами та здобутками й перемогами. Це будує та дає надію на краще. Саме в такі моменти розумієш важливість теплого спілкування та ділення власним досвідом. Саме в таких моментах народжуються ідеї та бажання щось змінити. Ніщо не може замінити взаємне дарування власного часу, бажання слухати та бути відкритим на іншого.
Брат Роман Сухоруков