kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50

Шевченко і Аскольдова могила

FacebookTwitterGoogle+Google GmailShare

Усього 47 років Бог виділив Тарасові Шевченкові для земного життя, проте  ось уже 155 років, як його немає з нами, але він живе і, сподіваюся, ще довго житиме в пам’яті нащадків. Його «Кобзар» є другою після Біблії книгою, важливою для справжнього українця. Саме Шевченкові, як діячеві культури,  встановлено найбільшу у світі кількість монументів. Загалом 1384 пам’ятники, з них 128 — за кордоном у 35!!! країнах та 1256 — в Україні. Лише у Києві – більше десятка.

Зокрема, один пам’ятний знак знаходиться на території Аскольдової могили. Автори – скульптори Олесь Сидорук  та Борис Крилов. «Ми його відкрили 2014 року. Встановили перед церквою не випадково, – розповідає настоятель УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі Митрофорний Протоєрей Ігор Онишкевич. – Адже, судячи з ракурсу, саме на цьому місці у далекому 1846 році і була написана картина під назвою «Аскольдова могила»».  Насправді праворуч під зображенням не чітко видніється напис «Рисовалъ Михаилъ Сажинъ», київський друг Шевченка. Проте мистецтвознавці справедливо заперечують авторство Сажина. За композицією, освітленням, манерою відтворення окремих деталей і зображення дерев це — малюнок Шевченка. У центрі – кам’яна церква-ротонда з круглим периптером, довкола цвинтар-некрополь. Очевидно, Шевченка також привабила історична місцевість Аскольдової могили. Адже у підвалі храму була стародавня гробниця, де поховано князя Аскольда.  Картина «Аскольдова могила» увійшла до альбому «Святий Київ наш великий». А для УГКЦ церква Св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі є свого роду брендом: саме вона прикрашає титульну сторінку книги «Аскольдова могила: українське християнство крізь віки»; саме її ви бачите першою, коли заходите на сайт парафії askoldova-mohyla.org/  

У малярській спадщині Тараса Шевченка, що налічує близько тисячі творів, київська тематика посідає  особливе місце. Також згадував він про Київ у творах «Гайдамаки», «Катерина», “Близнецы”. Хоча насправді у Києві Шевченко прожив зовсім небагато. Якщо скласти усі дні, тижні і місяці, не стане і двох років. Проте Великий Кобзар дуже полюбив Київ і мріяв оселитися тут назавжди, стати викладачем малювання в університеті, купити хату… але не судилось. Нелегка доля, постійні душевні переживання, тяжке багаторічне заслання і хвороба призвели до передчасної смерті Тараса Шевченка. 10 березня 1861 року він помер у будинку Петербурзької Академії мистецтв, де раніше навчався і проживав останні роки життя.

У 1964 році, з нагоди 150-літнього ювілею Тараса Григоровича Шевченка тодішній студент Академії мистецтв Володимир Кальненко започаткував у стінах Шевченкової  alma mater  проводити «Тарасову ніч». «Мені було буквально «зіслано» ідею в ніч з 9 на 10 березня не спати й читати Кобзар. Особливо в 5.30, коли Тарас Шевченко відійшов у вічність, – згадує художник. – Ось уже 57 років в цю ніч я не сплю. З 2002 року о. Ігор Онишкевич благословив проводити «Тарасову ніч» на Аскольдовій могилі». Цей рік не став винятком. У храмі парох  відправив  Панахиду пам’яті Тараса Шевченка, потім  жіночий гурт «Аніма» долучився до нічних чувань піснями на слова Шевченка та читанням поезії. Продовжилася «Тарасова ніч» у хатині обговоренням ключових подій Шевченкового життя та його творчості, згадуванням людей, які відіграли важливу роль у житті митця.

12 березня Тараса Шевченка спочатку було поховано на Смоленському кладовищі у Петербурзі. Проте, Кобзар заповідав бути похованим на Батьківщині. За спогадами сучасників, до Києва домовину Шевченка везли кіньми. 6 травня увечері нарешті вона дісталася Києва. Кияни зустріли її на лівому березі Дніпра, на мосту відпрягли коней і самотужки привезли на Поділ, проголошуючи промови. 7 травня прощатися з тілом поета біля церкви Різдва Христового зібрались тисячі киян. До Канева домовину відправили пароплавом «Кременчук». І нарешті 10 травня Тараса Шевченка поховано на Чернечій горі біля Канева. Під час похорону зібралося багато людей, виголошувалися промови.

Цьогоріч 11 березня сотні вірян УГКЦ Київської архиєпархії разом з духовенством приїхали до Канева на Чернечу гору пом’янути Великого Кобзаря, помолитись за упокій його душі та всіх полеглих за волю України. Це уже третє паломництво Київської архиєпархії УГКЦ до місця вічного Тарасового спочинку. Очолив прощу Глава УГКЦ Блаженніший Патріарх Святослав Шевчук. Групу парафіян з Аскольдової могили очолив о. Іван Сохан. По завершенні Архиєрейської  Божественної Літургії  традиційно було посаджено біблійне дерево – смоківницю – на Алеї єдності в Каневі, поряд із церквою Покрови Пресвятої Богородиці. Також було започатковано Всеукраїнську акцію «Паростки єднання». Основна ідея  – посадити деревця, вирощені з жолудів вікових дубів, що ростуть на Тарасовій горі. Священики отримали паростки дубів, які вони повезли до Києва, Вінниці, Чернігова, Черкас, Вишгорода, Білої Церкви, Фастова, Ірпеня, Василькова, Обухова, Ніжина, Золотоноші, Вишневого. Дуб з Тарасової гори буде посаджено і у парку на Аскольдовій могилі. 

Тут, на Аскольдовій могилі, Шевченко бував, тут він малював, може, тут йому якісь поетичні рядки спали на думку? Чи міг він тоді передбачити, що тут вшановуватимуть його пам’ять? У неділю 12 березня в храмі УГКЦ св. Миколая Чудотворця відбувся Мистецький марафон «Наш Шевченко». Серед виконавців поетичних та музичних творів на слова Шевченка були і дорослі, і малі;і професіонали, і аматори. Усіх присутніх на концерті  об’єднала любов до творчості Кобзаря, повага до його особистості, подяка за мистецький спадок та настанови.

«Борітеся, поборете, хай Бог помагає!» Шевченко – один з найбільших революціонерів нашого народу,  хоча і жив понад півтора століття тому. Історія ніби повторюється Чи не на кожній сторінці «Кобзаря» палкий заклик любити свій народ і край, пророчий осуд усякої неправди і неволі,  релігійного лицемірства і соціальної несправедливості. Він прагнув згуртувати націю і написав послання до всіх поколінь українців «і мертвим, і живим, і не народженим». Це було послання в майбутнє, яке й досі не втратило своєї актуальності… .

Слава Станіславська

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.