kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50

Владика Богдан Дзюрах: “Ми не закінчили ще нашого паломництва до повної свободи”

Share

Тези з проповіді владики Богдана Дзюраха, з нагоди свята Благовіщення та 10-ліття хіротонії блаженнішого Святослава Шевчука (Київ. Патріарший собор, 7.04.2019).

  • “Господь в історії спасіння звертається до дуже конкретних, а при цьому звичайних простих пересічних людей, як ми 
    би сьогодні сказали, маленьких українців, в руки яких вручає долю всього народу. Від кожної людини залежить чи 
    ця її роль в історії буде для власного народу щастям і благословенням чи, навпаки, прокляттям і ганьбою. Ми всі очікуємо Благовіщення, ми потребуємо благих вісток – добрих новин, але водночас ми так легко йдемо за фальшивими і випадковими пророками…
  • Свобода і гідність – це великі і цінні дари, які ми отримали від Бога, проте свободою можна зловжити, а гідність легко втратити. Їх можна виставити на глум, продати чи прожартувати, але людина, яка зрадить власну свободу і гідність, не матиме слави і пошани ні на небі, ні на землі, бо рабів до неба не пускають і на землі негідника ніхто не буде шанувати: ні власні діти, ні тим більше ворог. Ми не закінчили ще нашого паломництва до повної свободи дітей Божих. Ми ще до кінця не захистили нашу власну гідність, ту гідність за яку проливалася кров на Майдані п’ять років тому, в тих подіях, за якими з подивом і захопленням спостерігав увесь світ. Світ сьогодні теж спостерігає за нами, можливо з іншими почуттями. Можливо з тривогою: що сталося, що буде?
  • Ніхто не зможе самоусунутися. Не можна відсидітися у теплій, поки що мирній, безпечній квартирі перед екраном телевізора і з кошиком попкорну у руках, бо нам третього шляху не дано. Каже Христос: хто не зі мною, той проти мене, а вибір є завжди за нами, бо Бог шанує і любить нас, шанує нашу гідність і нашу свободу. Можливо дехто скаже, не слід драматизувати, не буде так зле, що може одна людина…
  • Але ми бачили на прикладі людської історії, де одна людина могла принести страждання мільйонам. Якою буду я людиною? Бо завжди йдеться про мене. По якій стороні я стану у цьому духовному змаганні, наслідки якого будуть лежати на моєму серці і на долі моїх рідних, близьких і народу? Чи могли ми дев’ять років тому передбачити, що за кілька років центр нашої столиці перетвориться на попелище полите кров’ю наших братів і сестер, що частина території перетвориться на відкриту криваву рану, десятки тисяч наших співгромадян втратять життя і здоров’я, а мільйони втратять дах над головою? А сьогодні? Чи ворог вже покинув нашу землю? Чи повернулися з полону наші бранці? Чи ми вже відбудували зруйнований Донбас і очистили сотні тисяч гектарів українського чорнозему від чужинецьких мін? То ж звідки це безпам’ятство закрадується до наших умів і сердець? Звідки ця легковажна безпечність? Звідки ця не розважна і небезпечна жартівливість?
  • А може поки наші захисники стримували недруга на сході йому вдалося непомітно для нас проникнути набагато глибше, вглиб нашої території, окупувавши ціннішу і важливішу територію – територію наших умів і наших сердець? А може нам, перш ніж робити в житті найважливіші рішення, вартує піти на цвинтар, де лежать наші захисники? Може вартує відвідати госпіталь, де проходять лікування наші воїни і важко поранені цивільні? А може просто поглянути щиро у власні очі, у власне серце перед дзеркалом і зробити так, щоб наступного ранку нам не було соромно знову подивитися у власні вічі? Благовіщення пригадує нам, що від однієї людини, від мене і від нас залежить так багато, а ангел відтупає, бо Бог шанує нашу гідність і свободу, як своїх улюблених дітей. О Господи Всемислостий, за молитвами Пресвятої Богородиці даруй прозріння і світло нашому народові і зішли нам всім Твою мудрість, Твоє благословення і Твоє спасіння”.

Київська архиєпархія УГКЦ

(Запис від Тетяни Шпайхер)