kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50
kyiv-80-50

З Марією до Марії…

Share

2hНаша подорож до Марії, як і кожна дорога до Неї, розпочалася з розарію. Його молився весь автобус – 40 паломників із різних регіонів України, переважно з Київщини, Львівщини, Тернопільщини. Дзвінким багатоголоссям і єдиним серцем усі благали Її, Царицю Миру, святу Небесну Неньку, про мир на рідній землі, про ласки навернення, зцілення, прощення… Із цієї спільної молитви й розпочалася 5 червня 2015 р.Б. наша шестиденна паломницька подорож до Меджугор’я, молитовну програму якої провадили керівник групи Ігор Прокопишин, духівник о. Тарас Когут та с. Василія Гальцова ЧСВВ.

Години подорожі минали, мов намистинки розарію. Кожен день ніс у собі якусь таємницю, якусь відповідь, якесь несподіване питання, якийсь образ, закарбований не лише на цифровій картці фотоапарата, а передусім навіки записаний глибоко на скрижалях серця.

Першого дня нас вітали дороги Сараєво біло-жовтими прапорцями з промовистим написом «Мир вам!». Ці слова стали лейтмотивом нинішнього візиту до міста Святішого отця – Папи Франциска. Водночас у них дивовижно відлунювало велике прагнення України і цілого світу: «Мир, мир, мир…». День минув, наче спалах, залишивши в пам’яті незабутні картини. Ось автобус виринає з молочного туману боснійських скель і спускається в ранкове, осяяне сонцем місто… Ось тисячі паломників на стадіоні різними мовами вітають Святішого отця, а в центрі арени високо майорять два синьо-жовті стяги… Ось ми йдемо серед строкатих будівель Сараєво на зустріч Папи з молоддю, а на кожному розі вулиць до свідомості промовляє недавня історія цього міста, така подібна до української сучасності… Ось мусульманський хлопчина скороченим шляхом провадить нас на зустріч із католицьким Понтифіком… Ось білі голуби миру, випущені Святішим отцем, здіймаються в блакить над молодими усміхненими лицями… Ось місто, всіяне вечірніми вогнями, розстилається, мов на долоні, з вікна семиповерхового готелю «Італія», а над ним, у глибинах неба, кане далекий спів муедзина і тихий шепіт молитви…

Ранок другого дня подарував нам цікаву екскурсію старим містом з його оригінальним поєднанням християнської й мусульманської культури, традиційного й сучасного мистецтва. Після обіду ми відвідали Мостар. Побачили найвищу споруду міста – дзвіницю церкви св. Петра і Павла. Побували на Старому мості над р. Неретвою, з якого відкривається чудова панорама на кам’яні, порослі соснами гори й міські пагорби з рівними рядами будівель й гострими стрілами мінаретів біля мечетей, білі силуети яких плавно віддзеркалюються у синьо-зелених водах. Потім автобус виїхав за межі міста. Дорога вилася, спиналася все вище – в країну гір, неба і сонця! Воістину, ніде не бачила таких скель, величавих, задуманих, з розігрітими на сорокаградусній спеці сірими схилами і білими вершинами, вкритими снігом! Ніде не бачила таких смарагдово-чистих річок, води яких плавно огинають гострі виступи прямовисних кряжів! Кожна деталь промовляла до серця символічною мовою краси, і воно з молитовною вдячністю поверталося до біблійних джерел першотвору! Душу наповнювала світлість, у долонях добігали до кінця зернятка розарію, сонце хилилося до заходу, а наш автобус поволі спускався у простору долину між гір – у Меджугор’є.

Був недільний вечір. Ми поселилися в невеличкому готелі біля підніжжя г. Кріжевац і одразу ж пішли на вечірню молитовну програму до церкви св. Якова. Розарій… Тиша… Літургія… Молитва… Дотик до мироточивого Христа… І благодатна атмосфера миру, мов омофором, огорнула нас!

Чотири дні у цьому тихому місці, де небо так близько до землі, і де, не зважаючи на велику відстань, почуваєш себе затишно й рідно, як удома, – це, мабуть, повнота щастя! Кожен день був особливий. Кожен світанок спонукав здобувати нові й нові духовні вершини. В понеділок ми здіймалися на гору Подбрдо, у вівторок – на гору Кріжевац, у середу – на гору посту й молитви! Всюди з нами ішла Марія. Вона вчила слухати, молитись, співпереживати… По дорозі на гору Подбрдо – місце першої Її з’яви, – Вона відкривала нам глибину радісних і страсних таємниць розарію; під час сходження до білого хреста на горі Кріжевац – переживала з нами кожну станцію хресної дороги; а ввечері, на вершині дня посту й молитви, – адорувала з нами Ісуса у Пресвятих Дарах…

Краса природи, молитва, тиша… Червоно-бура, теракотова земля і молочно-білі скелі… Жайворонки під неозорим куполом блакиті… Маки поміж каміння на хресній дорозі… Все було сповнене Її присутності, говорило про Неї, говорило Її словами про Того, Хто є Істиною, Дорогою, Правдою і Життям. Душа молилась і слухала, і те, що чула, виливалося в вірші:

 

Біле каміння… Біла світла тиша

І білий хрест в блакиті на горі…

І ковила між стеблами колише

Твою сльозину в променях зорі.

 

Біла гора, а над горою – небо.

Біла хмарина й безміру блакить.

Тут все мовчить й розказує про Тебе,

Про Тебе тихо мовить і мовчить.

 

Твою усмішку пам’ятають квіти

І камені – Твоїх слідів тепло.

До Тебе йшли і йдуть сьогодні діти,

О, Невичерпне Миру Джерело!

 

Царице світу, Матінко, Маріє,

До Тебе йшли і йдемо нині ми.

Проси за нас, моли за нас Месію,

Пробач, переміни нас і прийми!

 

Вузька стежина маками уткана.

Ми йдем по ній, як Ти колись ішла.

У серці вічність ожива, мов рана,

І променем торкається чола.

 

Дорога йде, спинається все вище.

Світає обрій. Гаснуть ліхтарі.

Минає тлінне. Зостається тиша

І білий хрест в блакиті на горі…

(«Цариці Миру з білої гори»).

Окрім особистого духовного досвіду, пережитого у цьому місці миру, глибоко закарбувалися в пам’яті свідчення і світлі образи тих, хто живуть у Меджугор’є, передусім – сонячна усмішка візіонерки Віцки, жива сповідь Ненсі й Патріка, тендітні постаті дівчаток зі спільноти «Світло Марії» і щирі, дивовижно глибокі очі хлопців із «Ченаколо». Запам’яталася й розповідь Горана, яку чули в записі, і глибокі проповіді отців-францисканців під час вечірньої молитовної програми, і гостинність та висока духовна культура простих мешканців Меджугор’я. Незабутнім світлинами в пам’яті стали також хвилини спільної молитви: вечірні пісні прослави різними мовами, заупокійний молебень на могилі о. Славка Барбаріча, пароха Меджугор’я, спільна Літургія за мир на рідній землі з групою інших паломників з України.

Дні спливли дуже швидко. Молитва лилася, мов пісня. Марійна присутність, тепло людських сердець і ласкава атмосфера сонячного довкілля налагоджували найтонші струни душі. Окрім меджугорських краєвидів – біло-рожевих олеандрів обабіч вулиць, світлих скель і хвилястих гір, вкритих вічнозеленими соснами, – ми бачили також дзвінкі потоки синьо-зелених вод водоспаду Кравіце, а в останній день нашої подорожі – прозору голубизну Адріатичного моря вздовж узбережжя Хорватії! І вся ця створена Богом краса тихо говорила й мовчала про вічне.

Важливою частиною паломництва була також дорога. Її значення іноді губиться, стирається за ціллю подорожі. Та саме шлях є невід’ємною частиною кожної мандрівки, етапом випробувань і запитань, роздумів і очікувань, періодом зустрічі з собою, з іншими, з Богом… Для нас цей шлях був світлим, особливим, незабутнім. Можливо тому, що невід’ємною частиною його були авторські пісні отця Тараса, учасника тріо «Новий час», та його образні глибокозмістовні духовні науки… а можливо й тому, що повсякчас нас огортала терпелива батьківська опіка мудрого щиросердечного провідника Ігоря Пилипишина… а можливо також і тому, що водії, які вдень і вночі невтомно стояли за стерном нашого «гірського корабля», добре знали свою справу… Нині душа сповнюється вдячністю до кожного із цих людей, до кожного з побратимів у спільній мандрівці. Справді, як казав отець, сталося диво: якщо в дорогу до Меджугор’я ми вирушали як численна розрізнена група паломників, то назад поверталися як велика єдина родина. Марія згуртувала нас. Дорога з Нею і до Неї нас об’єднала. І навіть тепер, в Україні, коли кожен знову повернувся на свою стежку, у свою родину, на місце своєї праці, ми свідомі того, що, коли йдемо з Марією і до Марії, ми й досі йдемо однією дорогою – до Неба.

Віримо також, що вічний омофор Цариці Миру простягається незмінно над усією землею, огортає і Меджугор’я, і Україну, і кожне серце, що прагне миру, світла і тепла.

За посиланням на Паломницький центр Св. Андрія

Юлія Григорчук